Україна? Говерла? Петрос? рюкзак 15 кг? ні, не слабо! тепер я справжня українка!
Мала я 6 днів "відпочинку" та насолоди з клубом MOUNT DAY.
Приїзд до Івано-Франківська, знайомство з тоді ще невідомою, але вже найріднішою групою та класнючим гідом Іван Шпортюк.
3-х годинний переїзд до села Дземброня, звідки саме ми і стартували підкорювати українські вешини. Спека, гори, краса, дивні люди тягають рафти в руках по майже висохлій річці Чорний Черемош, хто куди, а ми в гори, " і в гриби і в ягоди". Розподіл провіанту, швидкий перекус, улюблена команда Івана - ВДЯГАЄМО НАПЛІЧНИКИ! - і о Боже, все почалося. 5 разів я благала повернути мене назад, туди де взяли, та було вже запізно - "всьо оплачено!"
Перший день був найтяжчим. Чисте карпатське повітря після загаженого Києва ледь не зробило мені великі нерви. Було все, і бажання жити і благання пристрелити мене на місці. Та в групі Івана, на щастя, всі завжди поверталися живими. Перша підкорена вершина - полонина Смотрич. Найсмачніша вечеря, приготована Іваном - юшка зі свіжими білими грибами, вершками та сиром. А ще купа смаколиків з чорного та білого шоколаду, горішків, ізюму, казинак та згущика - додавали нам сил та бажання підкорювати вершини все вище і вище. Хто спав під звуки дзвоників великих рогатих тварин? отож, і я не спала.
Ранок. Люблю ранок. Бо вже не треба спати. Попереду чекають гори.
Вухатий Камінь, мабуть моя улюблена гора, на якій я відчула найкращі эмоції, враження та насолоду. Радіальником на Піп Іван. Було все, і сонце, і страшенна злива, коли не промокає тільки власна шкіра. Схованка від грози під тентом посеред гірського каміння, смачний геп у болото, ночівля біля озера Бребенескул, на ранок збір палаток та неймовірний похід під дощем, озеро Несамовите в густому тумані, та наше спасіння - метеостанція Пожижевська. Красивий будиночок з гарним легенем Тарасом, затопленою пічкою, де ми з радістю понатицяли свої буци, смачна на вечерю «вау, гречка!», приготована нашими сестричками, знову вечір гиготіння, довгоочікуваний сон у теплій кімнаті з прекрасною журналісткою Наталкою, ранок, сніданок, збір, фотосесія в найгарнішому тумані, і ми знову вирушаємо далі.
Четвертий день - а ЃДЄ здєсь ЃАВЄРЛА?
Мабуть найтяжчий 2-х годинний підйом здавалося по зовсім пологій скелі, та ось, нарешті – вона! Наша ЃАВЄРЛА! Купа людей, які пробігали повз нас без рюкзаків, в пластикових тапках, вилізши на вершину радісно кричали – «МАМА! Я ПАКАРИЛА ЃАВЄРЛУ!!! Ну нам нічого більш не залишалося, як чи то радіти чи то співчувати. Купа хрестів, стрічок, прапорів, незрозумілих та іноді дивних речей, і ми швидко побігли вниз, геть, від тих всіх дикунів, краще туди, де тиша та спокій.
Та всю ніч ми подумки з Дашею перекликалися, що вже так скоро будемо лізти на той Петрос!
Ранок був веселий, бо я намагалася зібрати палатку, та мене все більше атакували скажені корівки зі дзвониками, які так і хотіли переполовинити мій не без того важчелезний рюкзак.
Попереду Іван, який вчасно мені подавав свою сильну руку, позаду Василь, що підштовхував, таким чином ми дуже швидко вже були на Петросі! Даша! Ми на Петросі! Як ми раділи! як діти! смачні горішки та ізюм, шоколад та класнючі фотки залишили незабутні враження від крутого підйому на Петрос.
І ось, остання ніч у горах, під Шешулом, в одному з найпрекрасніших місць на Чорногорському хребті біля водоспаду, прекрасний літературний вечір про Андруховича та Іздрика, чудовий захід сонця, остання вечеря під вже затишним багаттям, сон, та, найсміливішим – зустріч сходу сонця на Шешулі, а мені – теплий спальник від Тані!
Останній день у Карпатах. Довгий, але вже радісний спуск чи збіг у Кваси – бо там – довгоочікуване купання у Чорній Тисі!
Мабуть це були самі найщасливіші 6 днів в моєму житті! Найкраща група, найкращі та найвеселіші люди, які стали для мене прекрасною родиною та НАЙКЛАСНЮЧИЙ Іван Шпортюк!
Тому – як Ольга Фреймут – Я раджу всім похід з MOUNT DAY та саме з Іваном!!!
Що треба? Бути щирим, відкритим, вихованим, веселим, слухняним та щасливим!
Бо в гори ходять тільки найкращі люди!
Слава Україні!
