Серпантинами Тенеріфе. Пішки

Одного чудового разу нас занесло у похід із Іваном по Чорногорі. Він розказував про усілякі-усілякі мандри: ми наслухалися про різні гори, зокрема і про гори на Канарах. («Шо? На Канарах? Туди хіба їздять не тільки, щоб повалятися на пляжі?») Саме тоді ми і почали мріяти про цей похід. І його вдалося реалізувати! Ми були у 10-денному поході островом Тенеріфе.

І у цьому поході було все: і гори, і океан, і місто. Як на мене, це просто ідеально, коли в одній подорожі сходяться усі ці три компоненти! Загальне враження про усі три: де б ти не був на Тенеріфе, ти постійно перебуваєш у цілковитій красі – на всі тривимірні 360о.

Гори. Ми піднімалися на Тейде, діючий вулкан, що востаннє вивергався досить-таки недавно (1909 року). Якого кольору схили Тейде? Попелясті, приглушені відтінки жовтого, червоного, коричневого, трохи чорного, трохи сірого, трохи зеленого. Ми йшли і бачили з висоти туманні сусідні острови. Бачили, як хмари десь унизу, під нами ховають узбережжя.

Океан. Ми спускалися з гір до океану. Хвилі навіювали думки про вічність, заворожували, заспокоювали, очищували. Ми купалися на дикому чорному пляжі: заходили у воду по коліна, а нас хвилями час від часу накривало з головою. Хвилі накочувалися на берег і утворювали піну, схожу на нафту, бо вода змішувалася з чорним піском. На Тенеріфе усі пляжі з чорного вулканічного піску. Лише один пляж, біля столиці острова, насипали із привезеного із Сахари жовтого піску і зробили там хвилеріз, тож на тому пляжі можна купатися без хвиль. Що ми, звісно ж, і зробили, правда, не довго: вода була градусів 17.

Міста. Ми спускалися з гір у міста. Першим було маленьке Ґарачіко, містечко на північному узбережжі. З висоти воно виглядало білим із вкрапленнями червоного, помаранчевого, жовтого і зеленого. Вузенькі вулички утворювали приєднані одне до одного різнокольорові ошатні будиночки. Майже усі вони мали дерев’яні вікна, двері і балкони. З висоти можна було роздивитися городи, побачити, як багато у місті фінікових пальм, кактусів опунції, фікусів Бенджаміна та інших рослин, котрі ми звикли бачити у горщиках на підвіконнях. Було чути шум і запах океану. Ось так спутитися з гір у місто можна хіба що, коли ти подорожуєш у форматі походу. Нашим другим містом була Ла-Лагуна, котра плавно перетікає у столицю Санта-Крус. Ми були там під час католицького Страсного тижня і бачили, як ціле місто брало участь у святковій процесії: із церкви вивозили платформи зі скульптурами Христа та Діви Марії і провозили їх у надзвичайно урочистій ході центральними вулицями міста. У процесії брало участь кількасот людей (священнослужителі, місцева влада, поліція), а всі решта були глядачами. Ми заворожено спостерігали це дійство, під звуки урочистої строгої музики духового оркестру. Як добре, що нам пощасливилося потрапити туди саме у той час!

Ми жили у кемпінгах, і тільки останні дві ночі провели у хостелі Анаги. З тераси того хостелу, розташованого високо у горах, відкривався приголомшливо красивий вид на гірські схили і океан. Жити у кемпінгах було зручно (найбільше вразили дуже чисті будиночки-туалети з умивальниками та унітазами) і безпечно (ми не раз залишали усі речі в наметах, ідучи на цілий день десь гуляти). Наш останній кемпінг був у фруктовому саду, де можна було прямо з дерева поїсти смачнючої мушмули (мммм!).

Маршрут походу було добре сплановано і продумано. І хоч не все задумане вдалося втілити, альтернативи не розчарували! Іван - добрий гід, з бездонним запасом жартів і доброго настрою. Він дбайливо і смачно готував для всіх нас двічі на день. До речі, те, що нам не треба було готувати, для нас також було важливим елементом відпочинку. Під час переходів ми заливали окропом сублімовані страви у алюмінієвих порційних пакетиках, що було дуже зручно і корисно – прекрасна альтернатива бутербродам.

А ще у поході зібралася просто чудова компанія, у якій приємно і затишно було їсти, пити, милуватися навколишнім, а також проходити щодня десятки кілометрів. Ми поспілкувалися з людьми, котрі бували в якихось просто фантастичних горах: Сванетія, Алтай, Фани («Шо? Є такі гори? Де?»), Гімалаї («О май гуднес!!»)...

Тож, якщо підсумувати, ну... Ми ще ніколи в житті не були в такому незвичайному місці. Це була неймовірна подорож! Дякуємо тому чудовому місцю – Тенеріфе. Дякуємо Mount Day, що були надійними провідниками у те чудове місце!