Гуцульсько-румунський колорит Мармаросів

Скелясті піки, кам’яні стінки, численні кулуари та широкі, вкриті травами полонини – це Мармароси. Мармароси називають українськими Альпами.  Тут здається, що знаходишся десь в Криму. Цим гірським хребтом проходить державний кордон з Румунією.

Подорож починається зазвичай в селищі Ділове, Рахівського району, де потрібно отримати дозвіл на знаходження в прикордонній зоні. Процедура отримання дозволу не складна, проте підставою для його отримання є знання місцевості або принаймні наявність мапи чи GPS навігатора а також необхідно чітко описати маршрут. Без дозволу зустріч з прикордонниками закінчиться як мінімум зняттям групи з маршруту. Попередньо заявку на дозвіл слід подавати принаймні за тиждень.

Вже в селі розумієш, що опинився в незвичному місці, і хоч це Україна, відчувається абсолютно новий колорит. А якщо почуєте розмову місцевих між собою, то навряд чи зрозумієте.

Підйом з Ділового на Піп-Іван Мармароський досить довгий і кам’янистий. Це близько 18 км подорожі річковою долиною. Проте ідеш ти по дорозі, придатній до підйому машини і постійно є доступ до питної води. Вже тут починаєш відчувати незвичну красу Карпат. Цілі джунглі рослинності, скелі і велетенське каміння серед лісу нагадують кримські гори. Річкові пороги і міні-водоспади – місцями ріка утворює скелясті каньйони. До речі, якщо трохи звернути з дороги і пройтись лісовою хащею, можна побачити найбільший в Карпатах водоспад – Ялинський.

  

За один день не просто подолати весь шлях до вершини, особливо враховуючи рюкзак за плечима і те, що півдня пішло на добирання до Ділового. Тому краще на перший день задовільнитись видом Піп-Івана з далеку і заночувати або в лісі або на полонині десь під горою.  

Сама гора Піп-Іван це місце, якому можна присвятити цілий день. Кам’яні кулуари, скелясті піки і краєвиди. Тому цю прогулянку краще робити без важкого рюкзака, який можна залишити близько місця наступної нічної стоянки.

  

В зимовий період Мармароси є важкодоступними через віддаленість, сніг і низькі температури. Тому в першу чергу це буде цікаво досвідченим лижникам та сноубордістам, які шукають фрірайду та естримального по крутих кулуарах та скелях.  Навесні гори виглядають ще досить дико – де-не-де ще є сніг і скелі роблять схожими це все на Альпи. Проте, полонини вже вкриті квітами і травами, а зелені ліси – папороттю. Влітку в горах вівчарі виводять на полонини свої отари, і ви стовідсотково відчуєте місцевий гуцульсько-румунський колорит, який не повторюється більше ніде. А при бажанні, ще й можна придбати сиру чи молока. Восени всі гори вкриті ягодою.

  

Тут поруч, на цьому ж масиві розташовані ще гори Петрос Мармароський та Берлебашка. При чому, знаходячись на полонині, більшість підйому вже зроблена і прогулянки на них можна здійснювати в радіальному режимі із базового табору.   

Спуститись можна в село Богдан, в Рахів або назад в Ділове. Також можна продовжити подорож державним кордоном через гору Межіпотоки та Стіх і далі на Піп-Іван Чорногірський.  

  

Спуск в Богдан можна здійснити наприклад відрогом Петроса Марморосського малопопулярною стежкою через дикий ліс. Місцями доведеться перелазити через повалені дерева або навіть цілі завали поваленого лісу але це повністю окупає відсутність сміття та інших ознак людини. Ще один нюанс – на цьому хребті нема води, про це слід подбати заздалегідь. Більш простою альтернативою буде оминути Петрос долиною ріки Квасни, більшість цього шляху буде ґрунтова автомобільна дорога.