Дійти до мрії

Почну з фіналу, з Каппадокії – це була мрія з моменту прочитання яскравої статті в журналі ще у студентські роки. Тож пройтись по долинам (Розова, Кохання і Голубина) і побачити літаючі кулі – мало бути «вишенькою на торті» всього походу.

Кападокія виявилася саме такою, якою її уявляла.

 

 

 

А «вишенькою на торті» став похід по Лікійській стежці.

Ну от не уявляю, як може сподобатися ходити з ношею (майже 12кг)? [він же рюкзак (до походу), він же наплічник (під час і віднині)] . Але захопливі краєвиди, що відкриваються з висоти на море лазурного кольору, неймовірної краси заходи сонця, намети під яскравими зорями, дуже дружня/тепла/весела компанія та кулінарні шедеври від Івана змінили мою думку.