Я побувала у найкращому поході в своєму тридцятилітньому житті)
Зі мною були ще десять людей, двоє з котрих - професійні гіди від компанії MOUNT DAY.
Мені трішки дивно казати "гіди компанії", бо вони мені скоріше як друзі. У них просто такий стиль роботи з клієнтами (Власне, як і у мене. Я також дружу зі своїми учнями і туристами).
Наш триденний (26.02-28.02) похід зимовими Карпатами почався у селі Дземброня і завершився у селі Бистрець - довге таке село, в котрому довго набираєш висоту (ми ним ішли вперед і назад).
Між нашими стартом та фінішом - кількадесят кілометрів вгору-вниз приголомшливо красивими зимовими горами в районі полонини Ґаджина (Іване, це ж полонина, правда?).
Гори були до нас такі прихильні, мало не лагідні: перший день - життєрадісно сонячний, увесь! Після кількагодинного підйому ми комфортно розмістилися у притулку "Білий слон" - новенький такий притулок, котрий обслуговується сонячними панелями і де ретельно сортують сміття, за що їм, звісно, респект. (Я вперше за свої три походи Карпатами милася у душі, гарячому, і це було так розкішно, що боюся, аби Галю не розбалували навік))
Другого дня ми піднімалися на Шпиці, на які ви дивитеся - і розумієте, що це Шпиці, а не Ребра, бо шпилясті, а не ребристі)) Коли я дивилася на зимові Шпиці (а навколо дув сильний вітер трошки зі снігом), це було так вражаюче, аж дух забивало. І я зрозуміла, чому я дивилася фільм "Еверест" 17 разів (власне, першу половину, поки все добре): бо зимові гори - це краса, що заворожує.
Після десь 15-кілометрової 7-годинної прогулянки на Шпиці й назад, через пухкосніжний ялиновий (смерековий?) ліс, невпинно-швидкучі потічки й водоспади, я почувалася поруч із людьми, наче вони мені стали ріднішими. Так, виснажливі багатокілометрові прогулянки коннектінг піпл ще й як) І це було пречудово.
Мабуть, це мій перший похід, де я почувалася так внутрішньо розкуто і де мені настільки легко було бути собою. Говорити, коли хочеться, і мовчати, коли хочеться.
Бути у товаристві чи читати на самоті.
А ще я зустріла там дуже приємних людей. Залюбки пішла би з ними в гори ще раз.
Люди у горах - це взагалі окрема тема: навіть незнайомці, що ідуть тобі на зустріч стежкою, - переважно відкриті, з сяючими привітними очима. І це нормально - вітатися з незнайомцями. Гори таке роблять з людьми)
А ще окрема тема - це наш гід Іван. Він може підтримати розмову на кожну тему. От чесно: він підтримав навіть мою тему бальзамів для губ)) Він постійно працює з дуже різними людьми - за віком, за професіями-заняттями, за тарганами в голові і так далі. І от - здається, він знає всьо про всьо) Усі жарти)) Він дуже класно пояснив про лавинну безпеку/небезпеку, що таке кулуари і котли, як бачити, де часто сходять лавини. А ще розказав, що ліс в Карпатах валять взимку, бо дерева сухіші. А собак тримають у будах у великих клітках - від вовків, поки мале. З Іваном надійно. І смачно)
Іван із Танею уважні і дбайливі до своїх туристів: з ними ті, хто попереду, завжди зачекають тих, хто відстав. Ніхто нікого не кидає. А ще - дослухаються до критики, і це цінно. А ще - веселі співрозмовники, з якими легко розслабитися. Рекомендую їх добряче. І дякую їм.
Коли ідеш зимовими горами, дуже важливо, щоб у тебе було комфортне спорядження. Ти піднімаєшся, і твій організм виробляє значно більше тепла, тож ідеш у термобілизні і флісці і, в моєму випадку, у штормовці (куртка, призначення якої - захищати від вітру та дощу/мокрого снігу). А на зупинках - миттєво стає холодніше, тож вдягаєш на себе ще й пуховку. На ногах, крім термопідштанників, - лижні штани, або двоє штанів - штани, що гріють, і штани, що захищають від зовнішньої вологи. А в руках - трекінгові палки, і це обов'язково, без них ніяк.
Важливо, щоб на куртках і штанах було достатньо кишень, які можна розстебнути однією рукою, - для шапки, для рукавичок із утепленням, для рукавичок від вітру, для окулярів, для бальзаму для губ і для телефона.
Якщо добре споряджений, то йти значно легше і комфортніше.
А третього дня ми побачили Шпиці із другого боку і... спустилися з гір у цивілізацію. Щасливішими і трошки ближчими. І почалася весна.
P. S. Це той похід, після якого першим ділом додаєш у друзі нових чудових людей. Дякую вам, люди!