Загублений світ Гомера

Канари – те місце, звідки не можна отак просто взяти і поїхати!smiley, хочеться залишитись ще. І рішення залишитись прийшло ще вдома: «сплаваємо на сусідній острів Гомера – подивимось нові місця».

Єдиний вірний спосіб дістатись Гомера з Тенеріфе – паромом. Відпливає ранком наступного дня з Лос Крістіаноса, тому ночуємо в самому містечку, трохи далі на пляжі і без палатки. Сухий клімат, тепла погода і зоряне небо дозволяють це... Чарівний світанок, кава і тихе море зранку відволікають, тож, щоб не прогавити свій паром, біжимо з рюкзаками ранішньою сонною набережною (ще вчора ввечері вона нагадувала Бродвей), випереджаючи поодиноких бігаючих відпочивальників і їх песиків. І так хвилин зі 20 smiley. Встигли. Ура!!!

ПАРОМ. Я бачила і плавала вже на паромах в своєму житті, але таких розмірів!.. Це величезна махіна, висотою в 3-4 поверховий будинок, яка ковтає людей і машин, як комах. В середені – справжній лайнер з певною інфраструктурою і сервісом. Рушили! Як би Ви собі уявляли, він починає йти: повільно і розміряно? Ніфіга! Не встигаєш оком моргнути, як він вже пре на всіх «парусах». І непогану таку відстань він долає за якихось 50 хв... Хочеться все роздивитись: на палубах, всередені, як цей велетень розсікає воду по обидва боки.., тож не можеш всидіти на місці, те й діло – «бігаєш» по салону, ну як бігаєш – повільно пересуваєся, обов’язково, тримаючись за поручні)). Згодом вестибулярний апарат підказує, що все ж таки краще заспокоїтись, сісти і спостерігати у вікно))... Нас зустрічає Сан-Себастьян – столиця острова.

     

ГОМЕРА. Острів має власне обличчя, ритм, а краще сказати – штиль)), і що головне – шарм. 1 квітня 2018 року - неділя. Сьогодні католицький Великдень. Людей майже немає: ні в центрі міста, ні на пляжі, ні в сувенірних крамничках, навіть в церкві..., трохи згодом де-ні-де починають з’являтись туристи в парках і кафешках. Неспішно гуляємо містом, озираючись на різні боки, ніби щоб самім переконатись, що ми вже не на Тенеріфе... обідаємо... дякувати Інфопункту, у нас є карти, розклад руху місцевого транспорту і купа іншої корисної інформації, яку нам люб’язно надали.

     

Вирушаємо в центр острова, «Там, де гори й полонини, де стрімкі потоки й ріки...». Дороги порожні, машин, можна сказати, немає. «А де всі? Ну де ж то мають бути люди!» У місцевого таксиста дізнаємось, що це виявляється, для туристичної сфери великий недолік (відсутність людей), а для самого острова – особливість і його головна перевага. Сюди допливає п’ята-десята частина всіх відпочивальників. Насолодившись Тенеріфе, більшість туристів вертаються домівок, типу – все і так бачили, нема чого час витрачати... І ЦЕ КРУУУТО! Підіймаючись серпантинами все вище і вище в гори, перехоплює подих від краєвидів, і тіки голова обертається на всі боки: «Вау! Ти це бачив? Ти це бачила? А ось, подивись туди!..» Круті скелясті гори, ущелини, каньони, схили, вкриті пальмами або дрімучими субтропічними лісами – все це Національний парк Гарахонай, який входить до складу Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

     

Ми прямуємо до єдиного кемпінгу в горах El Cedro, який знаходиться на околиці парку. Місцина казкова, якщо б ви хотіли десь загубитись подалі від усіх і усього, при цьому з мінімальним набором  благ цивілізації. Тут є власники, які можуть Вам приготувати їсти, кафе-бар, душ, туалет і WI-FI (!)smiley Незважаючи на те, що через кемпінг, повз нього або з нього починається багато маркованих стежок околицями і самим парком Гарахонай, все ж таки здається, що це «загублений світ». Знов через відсутність людей. А як співають пташки! Здається, вони заглушають власні думки!

     

Шкода, що не взяла вдома водійське посвідчення – можна би було орендувати авто і об’їздити весь острів. Компенсуємо це стопом, поїздкою до океану і прогулянкою Нацпарком. І те, і те - чудово, і однаково цікаво. Пазли дуже різні, але кожен з них доповнює і складає повну чудову картину незабутніх вражень.

     

     

Окремо треба сказати про села. Це прям села-села з городами-терасами, де вирощують картоплю під пальмами; з садами, засадженими авокадо, папайя, мушмалой і бананами; з сараями і худобою; з привітними людьми, які пораються по господарству... і навіть повітря пахне простим сільським життям. Це чистенькі хатки або будинки, охайні і, ніби, святково помальовані, всіляко заквітчані, на любий колір і смак, і безперечно чудові дороги...

     

Гомера - це місце, де ніхто нікуди не поспішає; це первозданна природа, яку час не займає; це Іспанія, де сієста понад усе; це джаз, коли замість обіду тобі пропонують найсмачнішого домашнього рому, і нашо вже той обід!)) це релакс, і добре, що є квитки на літак додому, бо хочеться залипнути тут як найдовшеsmiley!